У деяких ситуаціях моноблок може виявитися набагато зручнішим, ніж настільний комп’ютер або ноутбук.
Дуже часто виникає враження, що розвиток комп’ютерів та й ІТ-індустрії загалом рухається по спіралі. І розвиток ідеї моноблоків – тому один із прикладів. У свій уже давно минулий час моноблоки стали одним із кроків на шляху від великих, але при цьому терміналів, що не мають самостійної функціональності, до персональних комп’ютерів.
Потім вони деякий час жили у вигляді продуктів відомих світових брендів для корпоративного ринку (а на наш ринок попадали дуже рідко і, як правило, сильно зношені), потім практично повністю вимерли, і ось зараз поступово починають відроджуватися, але вже зовсім в іншій якості. Давайте подивимося, яке справжнє у сучасних моноблоків на платформі Windows, і яке може бути майбутнє.
В цій статті ми будемо говорити про переваги та недоліки усіх моноблоків, але в якості приклада візьмемо модель стареньку модель НР600, як одного з перших моноблоків.
Що таке моноблок?
Моноблок – це комп’ютер, зібраний у одному корпусі з монітором. В даний час, коли використовуються великі плоскі РК-панелі, моноблок зовні дуже схожий на монітор, хіба що він товстіший і має більше органів управління. У принципі, близький аналог моноблока – монітор, до задньої панелі якого прикріплений неттоп.
Основна перевага моноблока полягає в тому, що за розмірами, компонуванням і вагою він не сильно відрізняється від звичайного РК-монітора, але при цьому є цілком повноцінним комп’ютером. Купуючи моноблок, користувач насамперед сильно заощаджує у займаному системою місці. Міркуйте самі: повністю відсутній системний блок, для нього не потрібно відводити простір під/на/у столі. Моноблок легко рухати та відносно легко переносити всередині квартири. Повністю відсутні з’єднувальні дроти, більшість домашніх моделей мають бездротову клавіатуру та мишу, а вбудована акустика вже цілком справляється з фільмами та кліпами… Залишається лише мережний провід. До речі, більшість сучасних моноблоків використовують безвентиляторні блоки живлення, вони менші за комп’ютерні за габаритами і зовсім не шумлять.
Плюси мультимедійного моноблока (на прикладі НР600):
Мінуси:
Мінуси моноблока в порівнянні з повноцінним настільним комп’ютером багато в чому збігаються з такими у ноутбука. Відведене для системних компонентів місце дуже обмежене (по глибині корпусу його взагалі практично немає), тому виникають деякі проблеми навіть з розміщенням компонентів, а зробити потужну систему охолодження і зовсім неможливо. Через жорсткі вимоги до нагрівання компонентів моноблоки часто збираються на мобільних версіях комплектуючих — енергоспоживання та виділення тепла у них нижчі, але нижчі й продуктивні. Це один із основних мінусів. З цієї ж причини, як правило, неможливий апгрейд внутрішніх компонентів – всі вони дуже щільно упаковані. Змінити в моноблоках зазвичай можна деякі швидкознімні компоненти, такі як оперативна пам’ять або жорсткий диск.
До речі, деякі моделі використовують мобільні жорсткі диски, менш продуктивні та ємні, ніж їхні настільні аналоги. Звичайно, є моделі з настільними дисками: наприклад, НР600 у нашій конфігурації мав терабайтний диск Western Digital у настільному форм-факторі 3,5 дюйма. Однак при використанні настільних компонентів, що більш гріються, можливі проблеми з охолодженням (тих же накопичувачів, скажімо). У тестовому моноблоці жорсткий диск грівся сильно, температура сягала 50 градусів. До речі, і показники SMART перебували в не дуже хорошому стані, але не робитиму серйозних висновків: все ж таки це тестовий екземпляр, який помандрував за редакціями, і його ніхто особливо не берег.
Ключовою перевагою моноблока перед ноутбуком є великий монітор та якісніша акустика. Хотілося б сказати «і ціна», але, на жаль, сучасні моноблоки, особливо мультимедійні, за ціною легко заткнуть за пояс більшість ноутбуків. Наприклад, той же НР600 в його соьгоднішній варіації коштує близько 30000 гривень, що дорожче абсолютної більшості домашніх ноутбуків того ж виробника. А в момент появи НР600 на ринку його ціна сягала приблизно 50 тисяч гривень.
Сучасні моноблоки дуже часто мають тачскрин, т.е. ними можна керувати за допомогою дотику пальцем, натискаючи на потрібні екранні елементи. Втім, ця функціональність зазвичай є лише у домашніх моноблоків. До речі…
Моноблок для роботи чи моноблок для розваг?
Обидва вживання мають право на існування. Моноблок може стати справжньою знахідкою для офісу: місця займає мало, проводів немає, при роботі в офісних «кубиках» його легко можна просто повісити на стінку відсіку, взагалі звільнивши весь стіл для документів та ін. додатків. Є у моноблока переваги і перед ноутбуком: екран великий і яскравий, з гарною роздільною здатністю, пристрій ергономічніший, можна підібрати клавіатуру та мишу під себе. І, хоч як це парадоксально, моноблок займає на столі менше місця, ніж ноутбук. Якщо співробітнику не потрібно возити комп’ютер із собою, моноблок для офісної роботи має дуже цікаве рішення.
Втім, основний плюс моноблоку є його мінусом. У моноблоці відсутня модульність, можливість комбінувати та підбирати компоненти під себе. Доведеться користуватися тією матрицею, яка встановлена виробником, платформу теж не оптимізуєш, а якщо підключати зовнішню акустику — знову отримаємо купу зайвих проводів. Загалом, купувати його варто тоді, коли потрібен комп’ютер взагалі, без особливої уваги до параметрів конфігурації.
Далі йтиметься в основному про мультимедійні моноблоки та їх домашнє використання.
Мультимедіацентр чи комп’ютер?
Хороші мультимедійні можливості для моноблока будуть дуже доречними. Завдяки їм він стає не просто комп’ютером, а комбайном, здатним працювати з будь-якими видами аудіо- та відеоконтенту. Наприклад, Hewlett-Packard Touchsmart 600 має значний набір побутових інтерфейсів, включаючи аналоговий ТВ-тюнер. Він може використовуватися як комп’ютер, і як мультимедіацентр, і як телевізор. Причому не лише у традиційному місці – на столі.
У комплекті постачання НР 600 відразу йде настінне кріплення, так що його можна розмістити на стіні (наприклад, над кухонним столом або спальні) і керувати ним дистанційно. В цьому випадку для управління набагато зручніше використовувати пульт дистанційного керування (який, зрозуміло, є в комплекті) або тачскрин. Тим більше, що більшість мультимедійних оболонок (включаючи вбудований варіант НР) цілком нормально управляються пальцем.
Чи зручний тачскрін у моноблока?
Я давній шанувальник тачскринів, мені подобається, коли комп’ютером можна безпосередньо керувати через торкання екрана. Взаємодіяти з операційною системою та програмами так набагато зручніше: інформація виводиться на екран, і на екрані ми з нею працюємо. Будь-який пристрій позиціонування – це милиця, що опосередковує бажання користувача (якщо я хочу натиснути кнопку «ОК», я повинен взяти в руку мишку і, керуючи курсором, підвести її на потрібне місце на екрані, після чого натиснути ліву кнопку миші), тачскрін ж дозволяє взаємодіяти із системою безпосередньо.
Зручний тачскрін і при виконанні багатьох інших завдань. У той же час у випадку моноблоку робота з тачскрином має низку особливостей. Незадовго до тестування моноблока на тесті у мене був 17-дюймовий ноутбук з тачскрином (підкреслю — звичайний ноутбук, який не має можливості працювати як планшет), і там його застосування через вищеописані причини виявилося дуже зручним. Але це вийшло завдяки комбінації кількох факторів: великі екранні елементи, з якими зручно працювати пальцем, близько розташований екран (недалеко тягнутися від клавіатури) і незручний основний пристрій введення (тачпад все-таки не найкраще з точки зору ергономіки рішення).
А ось у моноблоці комбінації цих факторів немає. Екран великий і працювати з діалоговими елементами все одно зручно. Однак, наприклад, перехід за гіперпосиланнями в інтернеті вже може викликати проблеми (діагональ екрана велика, але й роздільна здатність висока, так що посилання може бути дуже дрібним).
При цьому екран розташований далеко та високо. Для того, щоб взаємодіяти з ним, доводиться піднімати руку (часто – до рівня вище очей, що незручно) і тягнутися нею далеко. Через те, що доводиться тягнутися, незручно виконувати навіть прості дії типу керування плеєром або плейлистом. Через деякий час розумієш, що набагато зручніше запастися пультом або робити всі операції за допомогою клавіатури і миші. Загалом, якщо при роботі з ноутбуком рука сама тягнулася до екрану (від цієї звички я відвикаю досі), то у разі моноблока, що стоїть на столі, працювати з екраном не дуже зручно, простіше використовувати мишу.
Реалізація інтерфейсу тачскріна – стандартна для Windows 7 (включаючи клавіатуру і т.д.), тут НР не принесла нічого свого. Функції тачскріна задіяні у фірмових утилітах і працювати з ними зручно. Система підтримує “редакторські жести”: так, довгий жест вгору або вниз прокручує сторінку; ліворуч або праворуч – переходить вперед або назад у браузері, жести по діагоналі – виконують дії видалити, копіювати, вставити і т. д. При цьому немає плутанини в жестах, тобто, наприклад, якщо переносиш іконку, жест прокрутки не спрацює.
Крім того, що до екрану потрібно тягтися, є ще один незручний момент. Рамка екрану виступає вперед десь на три міліметри. Здавалося б, дрібниця, але через це дуже незручно працювати з краями екрану, а там все найцікавіше: смуги прокручування (хоча прокручувати можна і довгими рухами) та кнопка «згорнути все».
Перш ніж переходити до наступної частини, скажу де використання тачскрину дуже зручно. Це саме випадок, якщо моноблок висить на стіні, наприклад, на кухні. Клавіатуру і мишу в цьому випадку ставити нікуди, зате зручно підійти до нього, стоячи (!) Включити відтворення музики, демонстрацію фільму або телепередачі і йти займатися своїми справами.
Особливості ергономіки моноблока НР600
Розібравшись із спільними питаннями, коротко опишемо враження від конкретного моноблоку Hewlett-Packard Touchsmart 600, яким я користувався під час написання цього матеріалу. Наскільки пам’ятаю, компанія НР випустила ринку моноблоки однієї з перших. Бути лідером почесно, і вже точно — вигідно, але є й мінус: хоч як продумуй конструкцію, десь все одно помилишся, а у конкурентів буде час, щоб виправити твої прорахунки в ергономіці і відразу вийти на ринок з більш функціональними та зручними виробами .
Моноблок великий. Діагональ екрану складає 23 дюйми, плюс у цієї моделі досить товста рамка навколо екрана (особливо знизу). Виглядає пристрій як щось середнє між комп’ютером та телевізором. Чорний лакований корпус і грати надають моделі багато подібності з побутовою технікою, від комп’ютера ж екран зі знайомою заставкою Windows. Тому при роботі в оточенні побутової техніки він не виділяється і органічно вписується в інтер’єр кімнати (принаймні не гірше, ніж сучасний високотехнологічний телевізор).
Майже всі моноблоки мають однакову схему установки: дві вертикальні ноги під корпусом і ззаду підставка, що дає третю точку опори. Вона задає кут вертикального відхилення корпусу. У НР рішення більш-менш витончене: ніжки закруглені знизу, тобто. коли відкидаєш монітор, не виникає відчуття, як від стільця, що гойдається на двох ніжках.
Екран, як уже зазначалося, має діагональ 23 дюйми та роздільну здатність 1920×1080 точок стандарту Full HD. Мультимедійний вміст на екрані виглядає добре. Фільми можна дивитися без проблем, у тому числі з великої відстані і під досить великими кутами. Колір не пливе, при побутовому застосуванні це дуже важливо.
Однак екран глянсовий, крім того, ситуацію посилює наявність шару тачскрину. Коли дивишся фільм, сидячи перед екраном моноблока, своє відображення видно цілком чітко. До того ж матриця сильно бликує, відбиваючи в т.ч і джерела світла. Тому місце для встановлення моноблока треба підбирати акуратніше.
Акустична система НР600, розроблена компанією Beats Audio, здатна програвати музику краще ніж будь-який ноутбук (ну або майже будь-який). Вона навряд чи витримає порівняння з якісною настільною акустикою, але цілком може конкурувати з домашніми пищалками, які більшість користувачів купує з комп’ютером. Мені було комфортно дивитися фільми, не кажучи про телепередачі, та й музику можна слухати без проблем.
Керувати моноблоком можна або за допомогою клавіатури і миші, що поставляються в комплекті, або тачскрином, або (у мультимедійних додатках) за допомогою пульта дистанційного керування. Клавіатура бездротова, вона дуже легка та тонка. За характеристикою натискання вона близька до клавіатури ноутбуків, у неї теж дуже короткий хід клавіш. За відчуттями клавіатура цілком непогана, особливих проблем при її використанні не виникло, за винятком клавіші зворотного слеша, що стоїть між лівим Shift та Я. Миша теж бездротова, працює практично на будь-якій поверхні, в руку лягає зручно. Проблем із її використанням також не виникло.
Коротко розповімо про додаткові кнопки управління моноблоком. На передній стінці всього одна кнопка, вона викликає фірмовий медіацентр HP Touchsmart. Це логічно для ситуації, про яку ми говорили вище: якщо моноблок, наприклад, висить на стіні і використовується в основному як мультимедіацентр. З єдиної інтегрованої оболонки можна керувати відео, аудіо та фотографіями, включити режим телевізора і т.д.
Кнопка живлення знаходиться праворуч вгорі. Під час роботи горить синім світлом, у сплячому режимі блимає жовтим. На дотик знаходиться легко, чітке натискання. Нижче знаходяться кнопки регулювання гучності (вони не працювали через конфлікт драйверів), які також задіяні в меню при налаштуванні монітора. Користуватись цими кнопками незручно: вони жорсткі і не завжди натискаються з першого разу.
Тут же розташовані індикатори, чомусь винесені дизайнерами на бічну грань, включаючи індикатор звернення до жорсткого диска. Щоб його побачити, треба нахилитися і зазирнути за грань корпусу (саме зазирнути, т. к. бічна грань не плоска, а увігнута, і індикатор розташований в самому «увігнутому» місці, за бортиком). Тому з чистою совістю можна вважати, що індикаторів немає – настільки незручно вони розташовані.
До речі, у моноблоці реалізовано примітивний аналог технології ембілайт: сині діоди, встановлені в корпусі, світять униз, на поверхню столу. Звичайно, до ембілайт не дотягує (там все ж таки враховується колір), зате дуже удано працювати в темряві: синє світло не дратує очі в темряві (недарма нічне освітлення роблять синюватим), зате добре видно клавіатуру, що лежить перед пристроєм.
HP600 оснащений величезною кількістю зовнішніх інтерфейсів, більшість із них не комп’ютерні, а побутові. Тому функціональність цього моноблока набагато ширша, ніж у звичайного комп’ютера – на додаток до неї це ще й потужний мультимедійний центр.
У корпусі є веб-камера, причому ззаду на корпусі є язичок, яким її можна спрямовувати вище або нижче. Зручна функція, що показує, що веб-камеру робили не для галочки, а дбали про зручність.
Окремо варто сказати про ситуацію з нагріванням та шумом. Я особисто вважаю, що нагрівання моноблока ніяк не має стосуватися користувача. Перегрітися нормально працюючий моноблок не може за визначенням. Що ж до нагрівання корпусу, то, на відміну від ноутбука, користувач не торкається його при роботі, тому рівень його нагрівання для зручності роботи абсолютно неважливий.
Дещо важливіший рівень шуму. Мені здалося, що НР600 не дуже галасливий. Він, зрозуміло, значно галасливіший за середній ноутбук. Увечері, коли навколо тихо, шум системи охолодження дуже помітний, різниця в рівні шуму після вимкнення теж сильна. Але при цьому вдень його маскують інші побутові шуми, а до шуму вентиляторів середнього настільного комп’ютера моноблок дуже далеко.
Апаратні можливості
Як ми вже зазначали вище, маленький за розмірами корпус накладає дуже серйозні обмеження на апаратну конфігурацію. Тому НР600 збудовано на мобільній платформі. Хоча такі платформи коштують значно дорожче за настільні і забезпечують значно нижчий рівень продуктивності, загалом він цілком достатній для переважної більшості сучасних додатків. При цьому платформи і процесори можуть бути різними. З виходом нового покоління мобільної платформи Intel, цілком імовірно, у лінійці з’явиться й оновлена модель, але зі старим зовнішнім виглядом і тією самою ергономікою. Тому мені не хотілося б приділяти увагу тестуванню продуктивності нашого тестового НР600: платформа може змінюватись, і зафіксовані цифри швидкості роботи легко можуть ввести недосвідченого користувача в оману.
У покоління, яке було у нас, ставилися процесори Core 2 Duo Mobile (наприклад, P7450, як у нас, або Т6510), 4 ГБ оперативної пам’яті. При цьому графічне рішення відверто слабке: це мобільний відеоадаптер NVIDIA G230M (на деякі модифікації йде 210 модель). Хоча цей відеоадаптер забезпечує достатній рівень продуктивності для звичайних офісних та домашніх застосувань, розраховувати на скільки-небудь серйозну продуктивність у тривимірній графіці, особливо в іграх, не варто. Наскільки я зрозумів, встановлення слабких відеоадаптерів є частиною політики Hewlett-Packard (потужних моделей у лінійці виявити не вдалося).
У цей моноблок ставляться настільні жорсткі диски. Це дозволяє трохи здешевити систему, і отримати значно більшу ємність, ніж при використанні мобільних рішень. У нашій системі стояв диск WD Green 1000 ГБ. Чи то справа в тому, що моноблок тестовий, чи це конструктивна недоробка, але температура диска, як ми вже згадали, була досить висока, і у нашого диска були не дуже хороші показники SMART. У НР600 є оптичний привід, він розташований вертикально і має щілинне завантаження – працювати з таким приводом зручно.
З моноблоком поставляється велика кількість ПЗ. Зупинятися на ньому в огляді мені не хотілося б, охочі можуть ознайомитися з характеристиками на сайті НР, там все докладно описано.
Висновки
Моноблоки — це пристрої, орієнтовані певну ринкову нішу і розраховані певний клас користувачів. Те, що вони є на ринку, дуже добре, тому що тепер у користувачів з’явився вибір. Не сказати, що ціни на моноблоки низькі, за цим параметром не завжди вдасться отримати економію порівняно зі звичайним комп’ютером або ноутбуком. Таким чином, у пошуках переваг слід звертати увагу насамперед на функціональність.
